Електропровідні полімери — це клас матеріалів, які мають як полімерні властивості, так і електропровідність. Їх основні технічні параметри зазвичай включають електропровідність, зонну структуру та тип носія. Електропровідність є основним показником для оцінки електропровідності, зазвичай вимірюється в одиницях Сіменса на сантиметр (См/см). Різні типи провідних полімерів, наприклад поліанілін, поліпірол або політіофен, демонструють значні відмінності в провідності, яка зазвичай регулюється легуванням або окисно-відновною обробкою. На електропровідність впливають регулярність молекулярного ланцюга полімеру, ступінь легування та умови обробки; отже, точний контроль процесу синтезу необхідний під час підготовки та застосування, щоб забезпечити послідовну та стабільну продуктивність.
Окрім електропровідності, ключовими технічними параметрами також є термостабільність і механічні властивості електропровідних полімерів. Термостабільність зазвичай визначається за допомогою термогравіметричного аналізу (TGA) і диференціальної скануючої калориметрії (DSC), що відображає збереження робочих характеристик полімеру за високих температур або під час тривалого-користування. Механічні властивості включають міцність на розрив, подовження та гнучкість; ці показники безпосередньо впливають на придатність провідних полімерів у гнучких електронних пристроях, датчиках або носячих пристроях. Якщо матеріал з високою електропровідністю не має достатньої механічної міцності, він може зламатися або відшаруватися під час обробки або використання. Тому при проектуванні матеріалів необхідно знайти баланс між електропровідністю та механічними властивостями.
